Жіночий та гендерний рух – цінність демократичної незалежної України

Київський міський центр сім’ї «Родинний дім» провів круглий стіл на тему: «Жіночий та гендерний рух – цінність демократичної незалежної України».

Козлова Галина, директор Київського міського центру сім’ї «Родинний дім» розповіла про особливості реалізації соціально-корекційної програми для осіб, які скоїли насильство в сім’ї та про роботу відділу з гендерних питань Центру.

Про жіночий та гендерний рух в Україні розповіла Лариса Магдюк, директор Центру гендерно-правової освіти, коуч, аналітик та викладач.

Жіночий рух України був організований в другій половині XIXстоліття.  Проголошення України незалежною державою сприяло тому, що цей процес набрав особливої інтенсивності. Так, у вересні 1990 року була заснована «Організація солдатських матерів України», в грудні 1991 р. на установчому з’їзді створено «Союз Українок», у грудні 1992 р. – «Жіночу Громаду». Отже є всі підстави вважати, що перший етап жіночого руху – як етап його організаційного становлення та оформлення розпочався у другій половині 80-х років і завершився після проголошення незалежності України (1991).

З 1991 р. розпочався другий етап жіночого руху. Головною його особливістю був внутрішній саморозвиток жіночих організованих груп. Вони різнилися теоретичною основою, головними завданнями та методами діяльності.

Перший Всеукраїнський з’їзд жіночих організацій, що відбувся в лютому 1994 р., відкрив якісно новий третій етап жіночого руху. Це – етап відкритості до співпраці та взаємодії жіночих організацій, об’єднання зусиль у розробці стратегії щодо відстоювання інтересів жінок. 

ІV Всесвітня конференція зі становища жінок (Пекін, 1995) та участь жіночих організацій України в її діяльності суттєво вплинули як на розвій самого руху, так і трансформацію свідомості жінок. Жінки стали значно активніше засвоювати технології соціального партнерства у взаємовідносинах зі структурами влади, вчилися укладати спеціальні угоди. Причому з найгостріших соціальних проблем, на вирішення яких у держави не вистачало часу. Це такі проблеми, як насилля, включаючи насилля в сім’ї та зґвалтування, дитяча безпритульність, наркоманія, торгівля жінками й дітьми та інші соціально-гострі питання.

Почали створюватися чоловічі гендерні організації, де представники сильної статі проводили корекційну та профілактичну роботу з особами, схильними до насильства. З’являється«Школа-тато» де проводиться навчання з відповідального батьківства.  

Україна приєдналась до глобально визнаних цілей разом з іншими 189 країнами світу у 2000 році і взяла на себе політичні зобов’язання щодо досягнення до 2015 року цілей та завдань з їх реалізації.

Четвертий етап, 2005-2010 роки, ознаменувався прийняттям довгоочікуваного Закону України «Про забезпечення рівних прав чоловіків та жінок України». Був створений Музей історії жіноцтва, історії жіночого та чоловічого гендерного руху.

У вересні 2013 року прийнята загальнодержавна програма «Національний план дій щодо утвердження гендерної рівності на період до 2016 року».

Сьогодні в Україні вже нараховується понад 700 жіночих організацій (34 мають статус міжнародних і всеукраїнських). Вони впливають на вдосконалення законодавства та механізмів щодо поліпшення становища жінок, прагнуть суспільного визнання організованого жіночого руху як важливого державотворчого чинника. Жінки рядом акцій заявили про себе як реальну силу.